Епідеміологія туберкульозу в Україні
за останні 3 роки

Ю.І. Фещенко, академік АМН України

14.11.2000    

Однією з головних загроз для здоров’я людства серед інфекційних хвороб у сучасний період є туберкульоз. Туберкульоз є провідним серед причин смерті з інфекційною патологією. Туберкульоз уражає практично всі органи і частини тіла людини, а також сільськогосподарських і диких тварин, птахів, риб. Як свідчить статистика, зростання цієї недуги спостерігається у всіх країнах колишнього СРСР.

Ця підступна і жорстка недуга є певною мірою індикатором соціального благополуччя в суспільстві. Туберкульоз, як соціальна хвороба, є дзеркалом політичного, соціально-економічного стану і культурно-освітнього рівня населення країни. Нестабільне і невлаштоване суспільство, розвиток якого обтяжений і порушений тривалими економічними негараздами, яке не в змозі повноцінно забезпечити населенню такі соціальні послуги, як охорона здоров’я, освіта, соціальний захист і зайнятість, що унеможливлює досягнення високого рівня життя, характеризується високим рівнем захворюваності на туберкульоз і смертності від нього.

Відповідно до рішення ВООЗ, з 1995 року Україна увійшла в число країн, охоплених епідемією туберкульозу, коли кількість хворих в країні склала 577321 чоловік. В наступні роки загальна кількість хворих збільшилась на 17,0 % і складає зараз 675382 чоловік з 50–60 млн., які становлять загальну кількість хворих на туберкульоз у світі.

Це недуже вилика частка на загальному рівні поширеності туберкульозу в світі, але для нашої держави це дорівнює приблизно 1,4 % населення.

Епідемічна ситуація з туберкульозу в Україні ускладнилася в 90-х роках, стався переломний момент у епідемічній ситуації: замість щорічного зниження захворюваності розпочалося її зростання, причому у 1995 р. ситуація набула епідемічного характеру.

На жаль, за останні роки слід відмітити поглиблення кризи з туберкульозу, і ця доповідь буде присвячена тій ситуації, що склалася у фтизіатричній службі за період 1997-1999 років.

За останні три роки у нас виникла можливість більш повного аналізу епідемічного стану з туберкульозу, оскільки у цей час ми почали враховувати рецидиви, а також, і це є дуже важливим, наявність у хворих на туберкульоз СНІДу.

Якщо проаналізувати період за 1997 - 1999 роки, то значних зрушень у діяльності фтизіатричної служби не спостерігалось. Не поліпшилась епідеміологічна ситуація з туберкульозу, не стала кращою матеріально-технічна база та кадровий потенціал фтизіатричної служби. Як і в минулі роки, нам не вистачає асигнувань на ефективні ліки, на апаратуру і заробітну платню.

Захворюваність туберкульозом

Захворюваність всіма формами туберкульозу за період з 1997 до 1999 року в Україні зросла із 49,1 до 54,3 на 100 тисяч населення, що дорівнює приросту на 10,6%. Яка ж з склалася ситуація в різних регіонах?

Треба вказати, що найвищі показники захворюваності туберкульозом у 1999 році відмічались у південно-східному регіоні України, зокрема:

у Херсонській обл. – 73,8 на 100 тис. населення;

у Луганській обл. – 66,0 на 100 тис. населення;

у Житомирській обл. – 65,8 на 100 тис. населення;

у Донецькій області – 64,3 на 100 тис. населення;

у Одеській обл. – 63,3 на 100 тис. населення;

у Миколаївській обл. – 63,1 на 100 тис. населення;

у Запорізькій області – 62,6 на 100 тис. населення.

Однак не тільки це є невтішним. Вражаючим фактором стає визначення показників приросту захворюваності, що дає характеристику в динаміці. Так, за вказаний період часу найбільше виросла захворюваність всіма формами туберкульозу у наступних регіонах:

у Миколаївській області – на 41,5 %;

у Луганській області – на 24,8 %;

у Полтавській області - на 23,7 %;

у Одеській області - на 23,2 %;

у Херсонській області – на 22,2 %;

у Закарпатській області – на 22,1 %;

у Автономній Республіці Крим – на 15,4 %.

Все це свідчить про негативні тенденції у областях за цей період. І не завжди високий рівень захворюваності співпадає з великим ростом цього показника. Але, як Ви бачите, навіть нібито середні по Україні показники захворюваності, такі як у Закарпатській та Полтавській областях, не повинні нас заспокоювати, бо вражаючий приріст цього показника – майже на чверть - у цих, здавалось би, благополучних областях.

Не треба протиставляти інші області приведеним. На більшості території України ситуація незадовільна. Але ці регіони потребують, можливо, більш ретельної уваги - за рахунок яких факторів сталася така різка негативна тенденція. І на сьогодні на перше місце виступає не питання: “що є?”, а “за рахунок яких факторів це відбувається?” та “як треба виправляти ситуацію, що склалася?”.

Тенденція показника захворюваності на території України спостерігається не тільки в сторону підвищення. І це слід відмітити як позитивний момент. Так, у місті Києві цей показник знизився за 3 останні роки майже на 21 %. Також зниження захворюваності відмічається у Тернопільській, Чернігівській та Рівненській областях (відповідно на 14,0 %, 10,0 % та 6,2 %).

В структурі захворюваності туберкульозом близько 94 % (93,6 %) випадає на долю туберкульозу органів дихання. За період з 1997 по 1999 роки найвищі показники відмічаються у наступних областях:

у Херсонській області - 70,2 на 100 тисяч населення;

у Донецькій області - 60,6 на 100 тисяч населення;

у Луганській області - 60,5 на 100 тисяч населення;

у Миколаївській області - 60,4 на 100 тисяч населення;

у Житомирській області – 59,8 на 100 тисяч населення;

у Запорізькій області - 59,3 на 100 тисяч населення;

у Одеській області - 59,1 на 100 тисяч населення;

у Кіровоградській області - 55,2 на 100 тисяч населення.

Найбільший приріст цього показника спостерігався з 1997 року у Закарпатській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Полтавській областях – більше ніж на 20%, а у Херсонській – аж на 42,0 % більше.

Поширеність туберкульозу із бактеріовиділенням із 61,1 на 100 тис. населення у 1997 р. збільшилася до 67,2 на 100 тис. населення у 1999 р., тобто майже на 10,0 %. І ці цифри ми бачимо при всьому-тому, що бактеріовиділення ми ще погано діагностуємо. Як незадовільний факт слід відмітити також складності у виявленні чутливості до протитуберкульозних препаратів через брак коштів. Це дало б змогу діагностувати первинну та вторинну хіміорезистентність, і, як наслідок – правильно призначати терапію і підвищувати ефективність лікування хворих на туберкульоз.

У 1997 році було виявлено 24883 нових хворих туберкульозом, а в 1999 році – 27118 нових хворих на всі форми туберкульозу, тобто на 8,9 % більше. Зараз туберкульоз в основному реєструється за звертанням. А значна кількість хворих, особливо сільських мешканців, не може доїхати до фтизіатра через відсутність коштів на дорогу, а лікарі загальної мережі погано знають туберкульоз і просто не діагностують його. Однак, незважаючи на приведені причини, відмічається значне підвищення кількості нових випадків туберкульозу Житомирській, Луганській, Полтавській та Миколаївській областях – більше ніж на 20 %.

Однак, зменшення захворюваності туберкульозом за останні два роки не повинно заспокоювати, тому що реальна кількість хворих не відповідає статистичній реєстрації.

Однією із особливостей сучасного туберкульозу є значна кількість занедбаних форм серед вперше виявлених хворих, розповсюджені полікавернозні процеси, масивне бактеріовиділення, а також зростання з року в рік кількості таких хворих серед вперше виявлених. Так, у 1999 році найбільша кількість занедбаних форм (більше 50%) серед вперше виявлених відмічалась у таких областях - Хмельницькій (58,5%), Запорізькій (55,0%), Одеській (50,4%), Черкаській (50,4%).

Але навіть у найбільш сприятливих областях найнижчий відсоток занедбаних серед вперше виявлених дорівнює 31. Це свідчить про те, що кожний третій, а то і другий випадок – це занедбана форма туберкульозу. А, як відомо, занедбані форми захворювання потребують більш тривалого та коштовного лікування, знижується якість лікування, підвищується рівень хіміорезистентного туберкульозу та, врешті-решт, зростає смертність, що є свідченням поглиблення епідемії туберкульозу в нашій країні. Такий підхід на сьогоднішній день не може бути прийнятий в Україні – ми живемо у складний економічний час, в період епідемії і треба застосовувати рентабельні підходи до діагностики та лікування хворих.

Особливу стурбованість у сьогоднішній час викликає ситуація з туберкульозу як серед міського так і, особливо, серед сільського населення. Серйозне занепокоєння викликає якість фтизіатричної допомоги на селі, де вона, по суті, зводиться до мінімуму.

За період 1997-1999 років захворюваність всіма формами туберкульозу зросла як серед міського, так і серед сільського населення, відповідно на 11,8 % та 8,4 %.

Однак темпи зростання захворюваності серед міського населення значно вищі від середньостатистичного показника в Україні у таких областях:

Миколаївська область – на 51,1 %;

Закарпатська область – на 46,2 %;

Чернівецька область - на 37,6 %;

Полтавська область - на 35,1 %;

Луганська область - на 27,3 %;

Херсонська область - на 20,7 %.

Серед сільського населення областей найбільший приріст захворюваності всіма формами туберкульозу відмічається у таких регіонах:

Автономна Республіка Крим – на 37,1 %;

Херсонська область – на 26,4 %;

Одеська область – на 25,6 %;

Київська область – на 24,6 %;

Запорізька область – на 21,9 %;

Миколаївська область – на 20,2 %.

Таким чином, на перше місце за зростанням вищенаведених показників – захворюваність, смертність – виходить південно–східний регіон України.

Ріст захворюваності туберкульозом спостерігається у всіх вікових групах як серед чоловіків, так і серед жінок. Однак, найбільшою захворюваність туберкульозом залишається серед осіб обох статей у віці 20–50 років. Це найбільш працездатний і найпродуктивніший вік, тобто можна остаточно визнати, що туберкульоз руйнує трудовий потенціал держави.

Захворюваність всіма формами туберкульозу серед дітей з 1997 по 1999 роки збільшилась незначно (відповідно з 8,5 на 100 тисяч населення до 8,8 на 100 тисяч). Однак, порівняно з 1998 роком у 1999 р. спостерігалось незначне зменшення - на 11,1 % (або з 9,9 до 8,8 на 100 тис. населення) захворюваності всіма формами туберкульозу серед дітей.

Захворюваність туберкульозом органів дихання серед дітей за цей період також коливалась незначно і трохи зменшилась за останні два роки (з 8,3 на 100 тисяч населення у 1998 році до 7,3 на 100 тис. населення у 1999 році).

Приведена інформація про зниження цих показників у останні два роки не свідчить про те, що ми стали краще виявляти чи лікувати туберкульоз у дітей, бо кількість самих профілактичних оглядів дітей з метою раннього виявлення туберкульозу зменшується з року в рік. А протитуберкульозних препаратів і у минулому році було недостатньо. І лікування хворих з цієї причини було вимушено нераціональним.

Захворюваність позалегеневим туберкульозом порівняно з 1997 року збільшилась незначно - на 3,0 % (відповідно з 3,3 до 3,4 на 100 тисяч населення). Коливання цього показника не однонаправлені в областях України. Відмічено різке зниження величини цього показника від 11 до 44 % у Волинській, Закарпатській, Київській, Кіровоградській, Одеській, Рівненській, Тернопільській Чернівецькій областях та м. Києві. Однак і підвищення цього показника відмічається від 7 до 55 %.

За попередні роки захворюваність позалегеневим туберкульозом парадоксально зменшувалася через погане виявлення основних клінічних форм цієї недуги. І за останні два роки відмічається деяке зниження (на 5,6 %) цього показника: з 3,6 на 100 тисяч населення у 1998 році до 3,4 на 100 тисяч у 1999. Але у таких областях, як Івано-Франківська (5,7 на 100 тис. населення), Черкаська (5,5 на 100 тис. населення), Сумська (5,4 на 100 тис. населення), Волинська (6,4 на 100 тис. населення), Луганська (5,0 на 100 тис. населення), Львівська (4,7 на 100 тис. населення) та м. Севастополі (5,4 на 100 тис. населення) захворюваність позалегеневим туберкульозом лише за один рік збільшилася в 1,4 -1,9 рази або від 29,2 до 91,2 %.

Зменшення захворюваності позалегеневим туберкульозом, або його, я би сказав “статистична стабілізація” зовсім не свідчить про наші досягнення, а навпаки, вказує на певні недоліки у виявленні хворих на позалегеневий туберкульоз. Зменшення захворюваності позалегеневим туберкульозом на тлі високої захворюваності туберкульозом органів дихання не суперечить чинним законам фтизіатрії, бо в тих областях, де краще виявляють позалегеневий туберкульоз спостерігається його зростання.

За звітний період (1997-1999 роки) кількість випадків туберкульозного менінгіту залишається стабільною. Однак у 1997-1998 роки – відмічено різке збільшення показника – від 59 до 75 випадків, а у 1998-1999 роки - в 1,4 разу зменшилась кількість випадків туберкульозного менінгіту - до 52 випадків. Як і в попередні роки, дуже малий відсоток ранньої діагностики і госпіталізації пацієнтів з цією патологією. І зараз продовжують поступати хворі на 2-3 тиждень після початку захворювання менінгітом. Схвально, що у 1999 році не було виявлено жодного випадку туберкульозного менінгіту в Дніпропетровській, Закарпатській, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Харківській областях та у м. Києві.

В структурі захворюваності позалегеневим туберкульозом за останні 3 роки перші місця поділяють кістково-суглобовий туберкульоз і туберкульоз сечостатевих органів (у 1999 році відповідно 1,3 і 1,05 на 100 тис. населення).

Поширеність туберкульозу

Хворобливість на туберкульоз за останні три роки збільшилась на 8,1 %, тобто з 209,9 до 226,9 на 100 тис. населення. Приріст цього показника відмічався з року в рік.

Спостерігається збільшення на 10,1 % показників хворобливості туберкульозу органів дихання (із 183,3 на 100 тис. населення до 201,8 на 100 тис. населення відповідно у 1997 та 1999 роках) і на 9,9 % збільшилась хворобливість бактеріовиділювачів (із 61,1 на 100 тис. населення до 67,2 на 100 тис. населення). Хворобливість всіма формами туберкульозу серед дітей збільшилася з 20,6 на 100 тис. населення до 24,4 на 100 тис. населення, або на 18,4 %.

Хворобливість туберкульозом органів дихання у дітей збільшилася за останні три роки на 18,8 % (або із 16,5 на 100 тис. населення до 19,6 на 100 тис. населення відповідно у 1997 та 1999 роки).

Смертність від туберкульозу

Смертність від туберкульозу є одним із найважливіших показників стану хворого, його тяжкості і показує, як ми лікуємо хворих.

На жаль, ці дані дуже невтішні за останні роки в Україні, бо майже в усіх адміністративних територіях хронічно не вистачає протитуберкульозних препаратів, що суттєво впливає на показник смертності.

Смертність від туберкульозу з 1997 року зросла на 16,4 % (від 17,1 до 19,9 на 100 тисяч населення). Найвищі показники у 1999 році спостерігались у таких регіонах:

у Миколаївській області - 34,2 на 100 тисяч населення;

у Луганській області - 26,4 на 100 тисяч населення;

у Херсонській області - 25,9 на 100 тисяч населення;

у Дніпропетровській області - 24,3 на 100 тисяч населення;

у Кіровоградській області - 24,1 на 100 тисяч населення;

у Одеській області - 23,8 на 100 тисяч населення.

Як і при аналізі динаміки захворюваності, вражаючі показники росту смертності за останні 3 років. Так, у Миколаївській області смертність зросла на 59,1 %! У Кіровоградській області - на 45,2 %, від 20 до 40 % - зростання смертності відмічається у Закарпатській, Тернопільській, Хмельницькій та Чернівецькій областях, трохи нижче - у Дніпропетровській, Луганській, Львівській Київській областях та м. Севастополі (відповідно на 13-19 %).

У південно-східних регіонах країни смертність, як і захворюваність, суттєво більша, ніж в інших адміністративних територіях. Окрім нестачі протитуберкульозних препаратів, на збільшення смертності, природно, впливають промислові викиди, прикордонна міграція, більше вживання в цьому регіоні алкоголю та наркотиків.

У клінічній структурі смертності 90,7 % займає туберкульоз органів дихання, серед якого переважають хронічні поширені фіброзно-кавернозні і дисеміновані форми процесу (92,7 %).

За даними 1999 року від загального числа померлих від активного туберкульозу до 32,2 % хворих померло вдома, і це на 12,1 % більше, ніж було таких випадків у 1997 році (28,3 %). Цей показник зростає майже на 12-15 % щорічно. Відповідно у ці роки стабільним залишається число хворих, що помирають до 1 року спостереження у диспансері. Серед померлих щорічно зростає число хворих, невідомих диспансеру, тобто з посмертно встановленим діагнозом туберкульозу (до 8,4 % від усіх померлих за даними на 1999 рік). Це в основному соціально-дезадаптовані групи населення (мігранти, бомжі, алкоголіки, наркомани тощо).

Туберкульоз і СНІД

Перші випадки ВІЛ-інфікування в Україні зареєстровані у 1987 році. Якщо протягом 1987 року виявлено 6 ВІЛ-інфікованих, то 1999 р. в Україні виявлено 5830 ВІЛ-інфікованих.

Найбільша питома вага ВІЛ-інфікованих у 1999 р. спостерігалася в Донецькій області (1363 чол.), Дніпропетровській (1228 чол.), Одеській (963 чол.), Миколаївській (354 чол.) і Автономній Республіці Крим (330 чол.).

У 1999 р. зареєстровано 587 хворих на СНІД, 253 пацієнти померли від СНІДу. За вибірковими дослідженнями Інституту фтизіатрії і пульмонології, у 43,5 % хворих на СНІД розвивається туберкульоз. Ефективність лікування туберкульозу легень у хворих на СНІД нижча від середніх показників по Україні, зокрема повний клінічний ефект становить 20,51 %, частковий ефект – 8,97 %, відсутній ефект – 17,95 %, випали із спостереження – 10,26 %, летальний наслідок – 42,31 %.

У 1999 році вперше проведений аналіз поєднання туберкульозу зі СНІДом. У 35 хворих був діагностований туберкульоз і СНІД. Із цих хворих 21 пацієнт з Автономної Республіки Крим, 10 – з Миколаївської області, по одному - у Дніпропетровській, Львівській, Херсонській, Київській областях.

Лікування туберкульозу

Важко краще сформулювати мету лікування туберкульозу, ніж це зробили Джон Крофтон із співавторами у 1996 році (Університет в Единбурзі): “Вилікувати хворих із найменшою зміною їх звичного засобу життя, запобігти летальному наслідкові серед тяжко хворих, запобігти розвитку великих уражень легенів із наступними ускладненнями, запобігти рецидиву хвороби, запобігти розвитку лікарсько-стійких штамів мікобактерій туберкульозу (придбана резистентність), захистити членів сім’ї і суспільство від інфекції”.

На жаль в Україні за останні роки слід констатувати тільки невтішні показники щодо ефективності лікування хворих на туберкульоз. І це не є наслідком незнань лікарів принципів та підходів до лікування хворих на туберкульоз. Єдина причина, але вона є головною - відсутність ліків. Однак це протиріччя тим даним, що були представлені щодо фінансової забезпеченості з регіонів, у яких по деяким областям забезпеченість ліками складає у 1999 році до 100 %.

На сьогодні остаточно визнано в світі - краще зовсім не лікувати хворих на туберкульоз, аніж лікувати його неправильно, з перервами, 1-2 протитуберкульозними препаратами. І ми знаємо істину картину щодо цього питання - немає препаратів, немає чим лікувати.

І тепер саме слід представити реальну інформацію з областей за останні три роки.

Так, показник припинення бактеріовиділення серед вперше виявлених з 1997 року зменшився незначно - на 2,6 %, і відсоток закриття каверн у таких хворих знизився на 2,6 %. Але всі вище наведені коливання показників стають дуже вражаючими, оскільки дуже низькою є сама якість лікування. Так, на фоні лікування припинення бактеріовиділення серед вперше виявлених хворих спостерігається лише у 80 %, а закритятя каверн у таких пацієнтів – вдається досягти лише у 65,5 %.

Дуже невтішним є показник госпіталізації вперше виявлених хворих на туберкульоз органів дихання до лікарень, який не складає 100 % і навіть з 1997 року зменшився на 1,2 %. Також за ці роки знизилась кількість вперше виявлених хворих, госпіталізованих у санаторії, на 12,5 %. Це свідчить про те, що хворі на активний туберкульоз не госпіталізуються, а бактеріовиділювачі стають джерелом зараження значної кількості населення.

Нами був проведений аналіз за 1997-1999 роки кількості бактеріовиділювачів, які зовсім не лікувались. Так, якщо у 1997 році не лікувалось 29,7 % від хворих з БК +, то у 1999 році їх кількість зросла до 31,7 %. Це свідчить про те, що кожний третій хворий, що виділяє мікобактерії, зовсім не лікується. Як відомо, за даними ВООЗ, кожний бактеріовиділювач може заразити 10-15 хворих. І це відбувається в Україні, де з 1995 року визначена епідемія туберкульозу. Ще більш невтішними є показники лікування вперше виявлених хворих з розпадом. Так, серед такого контингенту у 1997 –1999 роки не лікувалось 43,8 –45,1 %.

Як Ви бачите, до тих пір, поки ми не поліпшимо якість лікування, ми не зможемо зупинити прогресування епідемії туберкульозу.

Хірургічне лікування, через його дорожнечу і неплатоспроможність закладів охорони здоров'я проводиться вкрай недостатньо. Так, в 1999 р. проведено тільки 4,5 % від числа хворих на деструктивний туберкульоз. За останні два роки хірургічна активність збільшилася на 2,9 %, але все-таки залишається на низькому рівні.

Санаторне лікування для більшості хворих стало недоступним. У санаторіях, за даними 1999 року, лікується тільки 4,2 % пацієнтів від числа хворих на активний туберкульоз.

Аналіз вибіркових даних свідчить про те, що в Україні первинна хіміорезистентність в різних регіонах коливається від 7 до 25 %, вторинна - наближається до 75 % залежно від регіону і забезпеченості його протитуберкульозними препаратами, що суттєво утруднює процес лікування. Там, де є протитуберкульозні препарати і хворі лікуються раціонально, хіміорезистентність менша, а де незадовільне постачання протитуберкульозними препаратами, де хворі лікуються не систематично і не повноцінно, одним-двома антимікобактеріальними препаратами, там частота хіміорезистентності значно вища.

Для того, щоб визначити реальний стан проблеми хіміорезистентності, В Україні необхідно створення Національного реєстру хіміорезистентного туберкульозу, як це проводиться у країнах всього світу.

Матеріально-технічна база і кадровий потенціал протитуберкульозної служби

За останні три роки кількість протитуберкульозних диспансерів залишилась без змін, але, зменшившись за 1997-1998 роки, на таку ж кількість збільшилась. Завдяки нашим спільним зусиллям кількість протитуберкульозних диспансерів знову повернулась, як кажуть, на “круги свої”: їх стало 169 у 1999 році. Цей факт ще раз підтверджує тезу про наше прагнення все спочатку зруйнувати, а вже потім відбудовувати.

Ситуація з ліжковим фондом, на жаль, не є позитивною. Так, з 1997 року кількість ліжок зменшилась на 3,1 %, і цей процес ще прогресує.

Це негативне явище, тому що втрачене завжди важче повернути, ніж досягти збільшення ліжкового фонду, який нам дуже потрібний.

Кількість протитуберкульозних санаторіїв за минулі роки не змінилась (в 1997 р. їх було - 98; в 1999 р. - теж 98), але в порівнянні з 1995 роком - їх стало менше на 21 санаторій.

В Україні працює 2665 фтизіатрів. Загалом це 0,53 лікарів на 10 тис. населення, але вищу й 1 кваліфікаційні категорії мають лише 56,6 %. Більше половини лікарів-фтизіатрів - це люди пенсійного віку. За останні 3 роки в Україні кількість фтизіатрів зменшилася на 104 спеціалісти, але в порівнянні з 1995 роком – менше на 554 чоловік!

Не буду зупинятись на таких пекучих проблемах, як забезпечення спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів медичною апаратурою й обладнанням, ліками, реактивами, живильними середовищами тощо. Але в складних соціально-економічних умовах, в умовах затяжної кризи охорони здоров'я ці питання можуть частково вирішуватись тільки при переході до програмного і систематичного фінансування протитуберкульозних закладів.

Профілактика й виявлення туберкульозу

Профілактика й виявлення туберкульозу в сучасних умовах не втратили свою вагомість в роботі кожного фтизіатра. Продовжує існувати значний відсоток відводів від щеплення, який, до речі, ми самі штучно створюємо, ставимо не зовсім обґрунтовані протипоказання до щеплення, продовжуємо ігнорувати бригадний метод профілактичних заходів, який, в основному, існує тільки на папері.

Питання соціальної профілактики практично не вирішуються. Це характерно практично для всіх областей України.

Складна ситуація з проведенням профілактичних флюорографічних обстежень населення. Наші спостереження показують, що з року в рік оглядаються одні й ті ж особи, серед яких туберкульоз не виявляється. А групи ризику залишаються осторонь. І якраз в них спостерігається найбільша захворюваність туберкульозом, але туберкульоз серед них виявляється не активно, а за звертанням.

Тимчасова непрацездатність та інвалідність

Тимчасова непрацездатність протягом останніх 3-х років (1997-1999 рр.) залишається незмінною - 0,1 випадок, до 12,4 днів непрацездатності на 100 працюючих. Але середня тривалість одного випадку непрацездатності за останні роки збільшилась на 4,5 % (в 1997 р. - 93,5 днів; в 1999 р. - 97,9 днів).

Основні проблеми фтизіатричної служби

Настав час виділити основні проблеми сьогодення:

1.Неадекватне та неповноцінне харчування якраз тієї частини населення, що відносяться до груп ризику по туберкульозу. Безперечно, як свідчать наукові дослідження захворюваність туберкульозом знаходиться у прямому зв’язку з добробутом населення, заробітною платою та пенсійним забезпеченням його, а також негативний психологічний клімат серед певної частини населення, зростання стресових ситуацій.

2.Низькі обсяги суцільної скринінгового обстеження населення.

3.Погана забезпеченість антимікобактеріальними препаратами для лікування хворих, профілактичної та протирецидивної антимікобактеріальної терапії і, відповідно, нераціональне та неефективне лікування хворих на туберкульоз і його рецидиви, зростаюче погіршення ефективності лікування хворих на туберкульоз.

4.Проблема позалегеневого туберкульозу. Незважаючи на необхідність створення Українського науково-практичного центру позалегеневого туберкульозу, його немає і до цих пір.

5.Проблема мікробіологічної діагностики туберкульозу. І сьогодні немає сумніву, що в областях потрібно зміцнювати бактеріологічні лабораторії та створювати обласні референс-лабораторії на базі існуючих.

6.Пізнє виявлення хворих на туберкульоз із поширеними, деструктивними процесами, масивним бактеріовиділенням.

7.Вкрай незадовільне проведення протиепідемічних засобів у вогнищах туберкульозу, відселення хворих на туберкульоз – бактеріовиділювачів із густонаселених квартир, гуртожитків, що прямо пропорційно захворюваності контактів.

8.Зростання захворюваності на туберкульоз медичних працівників. Сьогодні в нашій державі немає законодавчих актів захисту медичних працівників.

9.Збільшення питомої ваги хіміорезистентного туберкульозу, епідемію якого вже давно визнано фахівцями всього світу.

10.Туберкульоз у пенітенціарній системі, яка є одною із головних джерел формування хронічних полі- та мультирезистентних форм туберкульозу. Сьогодні це питання дуже важливе. Як відомо, у 2000 році відбувається звільнення з ув’язнення багатьох людей, і це може призвести до значного підвищення захворюваності та смертності. Так, з урахуванням померлих із зони (за даними на 1999 рік), у Херсонській області показник смертності складав би 64,6 на 100 тисяч населення!

11.Збільшення захворюваності на СНІД і чисельності ВІЛ-інфікованих, а також імунодефіцитні стани різного походження, у тому числі пов’язані із наслідками аварії на Чорнобильській АЕС.

12.Складна ситуація і з туберкульозом серед сільськогосподарських тварин. У 121 неблагополучному господарстві виявлено 14425 хворих на туберкульоз тварин. Проте більше половини тварин залишилися необстеженими, бо проблеми реалізації протитуберкульозних заходів у ветеринарній службі теж пов'язані з недостатнім фінансуванням.

Для раціональної координації та контролю за епідемією в Україні першочерговим завданням повинно стати:

1.Затвердження Національної програми боротьби з туберкульозом в Україні на 2001-2005 роки, яка сьогодні вже знаходиться у Кабінеті Міністрів.

2.Прийняття Закону України "Про боротьбу з туберкульозом", де треба обов’язково вирішити питання із примусовим лікуванням бактеріовиділювачів, які відмовляються від лікування.

3.Реорганізація протитуберкульозної служби відповідно до умов фінансування із збереженням її функціональної дієздатності.

4.Надання соціального та інших аспектів правового захисту медичним працівникам, що працюють у протитуберкульозних закладах.

5.Налагодження моніторингу за туберкульозом, що дозволить оперативно приймати рішення і взяти під контроль епідеміологічну ситуацію в країні.

Сьогодні перед нами встають реальні перспективи щодо боротьби з туберкульозом, які слід вважати суттєвим кроком вперед.

Для взяття під контроль ситуації з туберкульозу і поліпшення протитуберкульозних заходів виданий Указ Президента України від 11 травня 2000 р. № 679/2000 “Про невідкладні заходи щодо боротьби з туберкульозом”, у якому туберкульоз визнано як державну проблему і головні аспекти приділені виділенню коштів на якісне лікування хворих та забезпечення лікарськими засобами, а також – визнання необхідності покращання матеріального становища лікарів та інших спеціалістів, що працюють у протитуберкульозних закладах.

За розрахунками Інституту фтизіатрії – фтизіатрам необхідне суттєве підвищення заробітної плати (майже на 400 %), але за даними Міністерства фінансів України – можливо до існуючої 15-відсоткової надбавки додати ще одну 15-відсоткову надбавку, так що разом буде 30-відсоткова надбавка.

У поточному році Кабінет Міністрів виділив 27,5 млн. грн. на закупівлю протитуберкульозних препаратів, розроблені проекти Національної програми боротьби з туберкульозом на 2001–2005 роки, Закону України “Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз в Україні”, проведені розрахунки для їх фінансової підтримки, що, безумовно, позитивно вплине на ситуацію з туберкульозу й дозволить взяти її під контроль, якщо ці розрахунки будуть реально втілені. І на сьогодні цей процес вже почався.

Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 вересня 2000 р. № 1480, якою утворив Міжвідомчу комісію по боротьбі з туберкульозом. Сподіваємось, що ця комісія зможе скоординувати та взяти під контроль протитуберкульозні заходи, які повинні виконувати різні міністерства і відомства.

Протягом ХХ століття Україна нагромадила величезний досвід боротьби з туберкульозом, у тому числі і у вкрай несприятливих соціально-економічних умовах. При цьому останніми роками відношення до туберкульозу як до загальнонародної біди, на жаль, не завжди було пріоритетним в нашій державі.

Завдяки праці наших попередників - видатних вчених і тисяч безвісних лікарів і медичних сестер, недостатньо оплачуваних та без належного соціального статусу, в Україні була створена високоорганізована дійова система боротьби з туберкульозом, що повністю підтримувалося державою. Ця система відрізнялася високим ступенем централізації і керованості, охоплювала всі служби охорони здоров'я і соціального забезпечення і мала детально розроблену законодавчу базу. Протитуберкульозна служба ще у доантибактеріальну еру, у першу чергу за рахунок профілактичних і організаційних заходів, зуміла тримати під контролем туберкульозну епідемію.

Медицина в нашій Батьківщині завжди була втіленням високого патріотизму і моральності, справжньої інтелігентності, професіоналізму і жертовності, в основі якого лежить відданість лікарській справі та служіння хворій людині. Особливо яскраво ці принципи відбилися в історії боротьби з туберкульозом - захворюванням, тяжкий тягар якого людство несе тисячоліттями.

Наша головна мета зараз - не втягнути себе в мутний потік надривної істерії і паніки, апатії і безвір'я. Ми повинні провести чіткий аналіз ситуації, що склалася, і визначити, які зміни структури й організації протитуберкульозної допомоги в Україні диктують нам нові соціально-економічні умови, впровадити найбільш рентабельні заходи, пам’ятаючи, що найголовнішим є людський фактор, який ми повинні зберегти.