Національний
інститут фтизіатрії і пульмонології
ім. Ф.Г. Яновського

Перехід на титульну сторінкуВіртуальні конференціїПошук по сайту

Популярно про ВІЛ-інфекцію

Про інститут:

історія,

загальні положення,

структура,

наукова діяльність,

плани НДР,

лікувально-діагностична робота,

провідні вчені

Новини:

новини на сайті

Наші видання:

"Український пульмонологічний журнал" (УПЖ),
"Український хіміотерапевтичний журнал" (УХЖ),
"Астма та алергія"

Оригінальні статті:

оригінальні наукові статті, що раніше не публікувалися

Нововведення:

методичні рекомендації, інформаційні листи,
відомчі інструкції,
нововведення, монографії

Патенти:

патенти й авторські свідоцтва інституту

Звіти про НДР:

реферати закінчених науково-дослідних робіт

Підготовка кадрів:

аспірантура,

клінічна ординатура,

планування дисертацій,
курси інформації і стажування,

на допомогу аспіранту і здобувачу

Наукові форуми:

резолюції й звернення з'їздів, конференцій, нарад

Віртуальні конференції:

питання й відповіді з проблем захворювань органів дихання

Інформація для фахівців:

огляди літератури, статистична інформація, нове у лікуванні  туберкульозу та неспецифічних захворювань легень

Інформація для населення:

корисна інформація про захворювання легень, їх профілактику й лікування

Асоціація фтизіатрів і пульмонологів України:

основні завдання та діяльність асоціації

  ПОПУЛЯРНО ПРО ВІЛ-ІНФЕКЦІЮ
кандидат медичних наук І.Ф. Ільїнська

ІСТОРІЯ ВІДКРИТТЯ ВІЛ

Взимку 1980-81 року до госпіталю Нью-Йоркського університету поступило    декілька хворих з досі незнайомою формою злоякісної пухлини шкіри - саркоми Капоші, яка була відкрита ще в 1872 році Морітцем Капоші й названа його ім'ям. В той час у США й країнах Західної Європи це захворювання зустрічалося досить рідко: всього 1-2 випадки на 10 мільйонів населення, переважно в чоловіків, старших 60 років. Ця пухлина найчастіше розташовувалася на нозі: спочатку на шкірі з'являлися червоні вузлики з коричнюватим або синюватим відтінком, а згодом на їх місці розвивалися виразки. Перебіг цієї хвороби майже завжди був доброякісним, тобто пухлина не давала метастазів і не вражала внутрішніх органів. Її тривалість складала від 1 до 8 років, вона добре піддавалося лікуванню традиційними протипухлинними лікарськими засобами й не призводила до смерті пацієнта.

У даному випадку все було іншим: чоловіки, які поступили на лікування в Нью-Йоркський госпіталь, були молодими - близько 30 років. Саркома Капоші в них мала злоякісний перебіг: пухлини поширювалися по всьому тілу й виявлялися навіть на слизових оболонках, не піддавалися лікуванню й швидко призводили до смерті - більшість цих пацієнтів загинула протягом 20 місяців.

Навесні 1981 року в Лос-Анджелесі з'явилася ще одна категорія незвичайних хворих - зі злоякісною формою пневмоцистної пневмонії. Це захворювання викликається мікроорганізмом, що відноситься до найпростіших (нині - до грибків), має назву Pneumocystis carinii і викликає запалення легень лише у осіб з пригніченою імунною системою: наприклад, у немовлят, що народилися з уродженим дефектом імунітету, або після радіаційного опромінення - випадкового чи після отримання променевої терапії, а також у онкологічних хворих і пацієнтів після трансплантації органів. Їм звичайно призначають спеціальні лікарські препарати, які перешкоджають росту пухлини чи відторгненню пересадженого органа через пригнічення імунної системи. У даному випадку пневмоцистна пневмонія була зареєстрована у 5 молодих людей, що народилися з непошкодженою імунною системою й не одержували ані опромінення, ані якихось препаратів, здатних викликати імунодефіцит. У 3-х з них пневмоцистне запалення легень супроводжувалося грибковим захворюванням - кандидозом, а проведеним імунологічним дослідженням у цих пацієнтів виявлено різке зниження більшості кількісних і функціональних показників клітинного імунітету. Оскільки основою раніше невідомого захворювання було різке ослаблення імунітету, цю нову форму гальмування роботи імунної системи стали позначати як синдром набутого імунодефіциту - СНІД.

Влітку 1981 р. у Центр контролю за захворюваннями США (CDC - Center for Deasese Control, Atlanta) надійшла інформація вже про 111 пацієнтів з подібним захворюванням. І всі ці випадки поєднувало те, що майже усі вони виникли у чоловіків молодого віку, майже половина їх загинула в самий найближчий час, і усі ці особи були гомосексуалістами.

Така висока смертність спонукала організувати обов'язковий облік, спостереження й вивчення усіх випадків нової хвороби. Тому саме літо 1981 року прийнято вважати початком глобальної епідемії СНІДу. Ретроспективний аналіз сироваток, що зберігалися в Національному Центрі контролю за інфекційними захворюваннями в США, показав, що перші випадки синдрому набутого імунодефіциту людини відносяться до 50-х років ХХ сторіччя, і, що захворювання виникло в Африці, а потім поширилося на території Європи й США.

Спочатку через нестандартну сексуальну орієнтацію хворих учені вирішили, що імунодефіцит у них викликається надмірним надходженням сперми, яка дійсно має здатність гальмувати імунну відповідь (це необхідно для того, щоб перебороти наявні природні бар'єри жіночого організму й забезпечити запліднення). І в спеціальній літературі того часу навіть з'явився термін - імунодефіцит гомосексуалістів, а поява випадків захворювання серед повій і хворих на венеричні захворювання, здавалося б тільки зміцнила ці позиції.

Однак дуже швидко з'ясувалося, що нова хвороба уражає й наркоманів, що вводять наркотики ін'єкційним шляхом, що дало привід католицької церкви назвати її "божою карою для всіх цих грішників". Але отут стало відомо, що СНІДом хворіють не тільки асоціальні елементи, але й пацієнти, які страждають на гемофілію й постійно отримують препарати крові. Деякі особи, яким переливали донорську кров, сексуальні партнери хворих на СНІД, а також новонароджені, чиї матері належать до цих груп населення також хворіли на СНІД.

І тоді дослідники дійшли до висновку, що той чинник, який спричиняє розвиток СНІДу, є якимось невідомим науці інфекційним агентом, швидше за все, вірусом. Його пошук тривав майже 2 роки - до 1983 року, коли одночасно двома групами вчених - у Національному інституті раку в США, під керівництвом відомого імунолога й вірусолога Роберта Галло, і в інституті Пастера в Парижі, під керівництвом Люка Монтаньє, був відкритий вірус, відомий нині як збудник СНІДу - ВІЛ (вірус імунодефіциту людини).

Суперечка про пріоритет у відкритті ВІЛ між Робертом Галло й Люком Монтанье тривала декілька років. І лише в жовтні 1988 року в журналі "Scientific American" (V.259, N 4) з'явилася перша спільна стаття цих авторів з назвою "СНІД у 1988", де стверджувалося: ідея про те, що інфекційним агентом СНІДу ймовірно є вірус, який відноситься до так званих ретровірусів, належить саме Робертові Галло (R.C. Gallo).

Р. Галло займався проблемою ретровірусів ще з 1970 року. Незабаром після відкриття основного вірусного ферменту - зворотної транскриптази, Р. Галло зі співробітниками знайшли активність цього ферменту в клітинах лейкемії людини. У непухлинних кровотворних клітинах, що активно розмножуються, подібної активності цього ферменту не було. Ці роботи були виконані ще в 1970 році, і з того часу Р. Галло розпочав пошук ретровірусів людини. Асоційований з пухлинними клітинами фермент - зворотну транскриптазу стали використовувати як діагностичну пробу на наявність ймовірних ретровірусів, проте пряме їх виділення не вдавалося доти, поки не були розроблені спеціальні методи довгострокового культивування лімфоцитів людини.

Цей метод також був запропонований лабораторією Р. Галло (у 1976 г), а успіху вчених сприяло те, що в середині 70-х років Р. Галло відкрив фактор росту Т-клітин, який зараз відомий як інтерлейкін-2. Це й дало можливість культивувати лімфоцити в пробірці. Після тривалих і трудомістких робіт у 1980 році був виділений перший ретровірус людини. Він уражає лімфоцити людини й викликає злоякісне їх переродження, що спричиняє розвиток гострого Т-клітинного лейкозу. Це захворювання було зареєстровано наприкінці 70-х років у країнах Карибського басейну й у Південній Японії. Перебіг цього лейкозу був дуже важким: хворі гинули за 3-4 місяця. Галло назвав "свій" агент вірусом Т-клітинної лейкемії людини - HTLV-1. І припустив, що він виник в Африці, де їм спочатку заразилися примати Старого Світу, а від них уже люди, і що в Америку й країни Карибського басейну вірус проникнув завдяки работоргівлі. Надалі виявилося, що HTLV-1 передається при переливанні крові, сексуальним шляхом, а також під час вагітності від матері до дитини.

У 1982 році Р. Галло виділив другий ретровірус людини - HTLV-2, який також уражає лімфоцити й викликає в людей розвиток лейкозу іншого типу - волосистоклітинного. Саме в цей час у США розпочалася епідемія СНІДу. Після того, як стало відомо, що в захворілих на СНІД різко виснажується популяція лімфоцитів, а зараження відбувається через кров, тобто так само, як при лейкозах, що спричиняються ретровірусами, Р. Галло проголосив ідею про те, що збудника СНІДу варто шукати саме серед ретровірусов. Його група започаткувала дослідження з виділення ймовірного збудника СНІДу.

У цей час до лабораторії Р. Галло був відряджений один зі співробітників Л. Монтанье, який і передав цю ідею своїм колегам у Франції. Спеціальна міждисциплінарна група вчених під керівництвом Л. Монтанье була створена в Інституті Пастера для вивчення можливого зв'язку ретровірусів з пухлинними захворюваннями імунної системи, які проявляються збільшенням лімфатичних вузлів (лімфаденопатіями). Для цієї роботи французькі вчені використовували відкритий групою Р. Галло інтерлейкін-2. У 1983 р. ними при обстеженні одного пацієнта-гомосексуаліста, що хворів на лімфаденопатію протягом декількох років, був виділений вірус, ідентифікований як новий ретровірус. Його назвали LAV (Lymphadenopathy-associated Virus), тобто, вірус асоційований з лімфаденопатією. Морфологічна подібність виявленого вірусу з відомим вірусом інфекційної анемії коней, що також відноситься до сімейства ретровірусів, спонукало авторів шукати подібність і функціональних властивостей нового вірусу, і в першу чергу була вивчено пряму його дію на клітини хазяїна, зокрема, на клітини імунної системи. Виявилося, що, розмножуючись в лімфоцитах людини, вірус, на відміну від відомих уже ретровірусів людини, не викликає їх злоякісного переродження, а пригнічує розмноження заражених клітин або вбиває їх.

За допомогою специфічних антитіл проти ретровірусів HTLV-І й -HTLV-ІІ, що були люб'язно надані Р. Галло, в Інституті Пастера було показано, що віруси LAV не реагують з антитілами проти цих відомих вірусів. В 1983 р. з'явилася перша публікація про виділення нового вірусу, асоційованого зі СНІД. Однак для проведення більш докладних досліджень французьким ученим потрібна була більша кількість нового вірусу, але її поки не вдавалося одержати.

Тим часом група Р. Галло, користуючись розробленими нею методами, також виділила новий ретровірус - від хворих на СНІД. Він одержав назву HTLV-ІІІ. Ученими зі США була створена особлива лінія Т-лімфоцитів, в яких цей вірус інтенсивно розмножувався, але Т-клітини при цьому не гинули. На початку 1984 року американці також повідомили про відкритий ними вірус. І тоді ж було показано, що HTLV-3 і LAV - це той самий вірус. Тому його стали позначати як HTLV-3/LAV. У 1986 році Комітет з таксономії й номенклатури вірусів запропонував дати збуднику СНІДу нову назву - HIV/ВІЛ (Human immunodeficiency virus - вірус імунодефіциту людини). Саме під цим ім'ям розпочалося завоювання цим мікроорганізмом усього світу .


HomeПошук Про інститутНовини Наші видання Оригінальні статті Нововведення
ПатентиЗвіти про НДР Підготовка кадрів Наукові форуми Віртуальні конференції
Iнформація для фахівцівІнформація для населенняМедичні послуги


© Відділ ІКТ
НІФП

Отправить E-mail в Институт

www.ifp.kiev.ua